Міжнародний філологічний часопис

Стаття присвячена аналізу концепту «вода» в українському мовно-культурному просторі, що виконувався на матеріалі поетичного драматичного тексту Лесі Українки. З огляду на вагоме значення етнокультурних концептів загалом та важливість концептуалізованого образу води в українській національній культурі зокрема, тема запропонованої розвідки є актуальною. Її метою було з’ясувати етнолінгвокультурну специфіку концепту «вода» в драмі-феєрії «Лісова пісня», що є яскравим прикладом модерного тексту, в якому органічно поєдналися романтична фантастика і реальність. Встановлено, що досліджений концепт характеризується розгалуженим номінативним полем, семантико-когнітивною багатогранністю, є аксіологічно маркованим. Доведено, що його семантичну структуру визначає поєднання смислів, властивих концепту в українській етнолінгвокультурі та індивідуально-авторській мовотворчості. У проаналізованому тексті він є амбівалентним, бо конотує, з одного боку, почуття радості, захоплення, а з іншого – суму, болю, туги, спричинені позитивним і негативним ставленням народу до водної стихії. Специфіка лінгвалізації простежується також у використанні його вербалізаторів у структурі різних тропеїчних одиниць – метафор, епітетів, порівнянь тощо. Загалом мовна об’єктивація концепту «вода» у мовотворчості Лесі Українки продемонструвала широкі потенції в інтерпретації одного з архетипних концептів на національному ґрунті, що передбачає його подальше ґрунтовне студіювання як у мовотворчості Лесі Українки, так й інших письменників

концепт; концептуалізований образ води; українська етнолінгвокультура; поетичний драматичний текст; Леся Українка