У статті вперше описано особливості поетичних перекладів, які були здійснені на початку ХХ ст. представниками української школи неокласиків. Визначено найулюбленіші поетичні жанри М. Зерова та М. Рильського. Мета дослідження – проаналізувати українськомовні поетичні переклади, які сягнули античності, проте не втратили своєї актуальності й нині. Матеріали і методи дослідження. У роботі використано аналіз, синтез та порівняння як складові загальнонаукових методів та власне лінгвістичні у поєднанні з історичним і культурологічним підходами. Обговорення. Сонет став для українських неокласиків універсальним жанром, що поєднав суворий стиль і сувору форму. Це була не лише внутрішня потреба, а й життєва необхідність. «Суворість» можна розуміти як антитезу розхристаності форми, яка панувала на той час у так званій пролетарській культурі. Висновки. Жанр сонету для українських неокласиків став універсальним, оскільки до нього вони звертались з метою продемонструвати неповторність та недосяжність еллінських митців і водночас наголошували, що саме сонет є відлунням античності і може пов’язувати сучасну літературу із надбаннями класики
римська поезія; переклад; сонет; жанрові канони; античність; віршовані розміри