Міжнародний філологічний часопис

У статті проаналізовано МД - структури із з’ясувально-причиновими відношеннями в латинській мові, у яких на основне з’ясувальне відношення накладається ще причиновий тип відношень. Обгрунтовано, що цим структурам властивий найбільш конкретний семантико-синтаксичний зв’язок між модусом і диктумом, оскільки у них поєднані з’ясувально-причиновими відношеннями дві ситуації дійсності. виразниками яких є сполучники quod, quia, quoniam, сum (quum) тому що, бо, оскільки і можуть співвідноситися з корелятами propterea, ideo, idcirco, ob eam causam тому (з тієї причини). З’ясовано, що у МД - структурах із з’ясувально-причиновими відношеннями диктумна причинова частина повідомляє про таку дію (такий стан, процес), що є ґрунтом для реалізації іншої дії (іншого стану, процесу), виражених у модусній чи головній частині МД-структури. Визначено, що семантика обґрунтування з’ясувально-причинових відношень між модусною і диктумною частинами в МД-структурах з недиференційованим зв’язком виникає внаслідок співвідношення їхнього інформативного змісту, яка формується на ґрунті сполучуваності того, що мотивується і чим мотивується

модус; диктум; речення; реченнєва структура; МД-структури; МД-структури із з’ясувально-причиновими відношеннями; сполучники підрядності; модусно-диктумна співвіднесеність; латинська мова