Міжнародний філологічний часопис

 У статті проаналізовано МД - структури з підрядними з’ясувальними відношеннями в латинській мові, що будуються на основі опорних дієслів у модусній частині із значенням мовлення, думки, почуття, сприймання, оцінки, буття, які вимагають обов’язкового семантичного з’ясування диктумною частиною, де модусна частина без диктумної була б незакінченою ні за формальним складом, ні за значенням. Обгрунтовано, що у МД - структурах з підрядними з’ясувальними відношеннями будь-яка ознака пов’язана з двома типами суб’єктів: диктумним (носієм ознаки) і модусним (мовцем, спостерігачем, тим, хто емоційно вболіває, думає, оцінює), в яких між модусною і диктумною частинами встановлюються з’ясувальні відношення, виразниками яких є з’ясувальні сполучники ut, ne (ut ne) що, щоб, що не, щоб не, neve і щоб не. З’ясовано, що в абсолютній більшості МД-структур з’ясувальна диктумна частина виступає безпосередньо після пояснюваного члена модусної частини; лише зрідка МД-структура буває побудована так, що з’ясувальна диктумна частина відтісняється другорядним або вставним чи вставленим компонентом на певну відстань від пояснюваного слова

модус; диктум; речення; реченнєва структура; МД – структури; МД-структури із з’ясувальними відношеннями; модусно-диктумна співвіднесеність; латинська мова