Міжнародний філологічний часопис

У статті аналізуються інтертекстуальні зв’язки творчості Ліни Костенко (зокрема, її романів «Маруся Чурай» та «Записки українського самашедшего», а також окремих поезій) зі світовими міфами – античним, біблійним та літературним. Така інтертекстуальність породжує художній світ, де взаємодіють індивідуальне й колективне, людське й божественне, буденно-практичне й невимовно-непояснюване, національно-історичне й вічне, матеріальне й духовне, раціональне та ірраціональне. Проаналізовано алюзійні перегуки текстів української поетеси з давньогрецькими міфами «Орфей та Евредика», «Гіацинт», міф про андрогіна; біблійними міфами про Іоанна Предтечу, Ліліт та Єву; літературними міфами Данте, М. Коцюбинського. В основі цих міфів лежать морально-філософські максими: любов, творчість, безсмертя, краса, відповідальність, пам'ять, цілісність, відповідність душ, гідність, духовність, лицарство, що є ознаками естетичного ідеалу авторки. Міф збагачує її поезію культурними кодами, що найповніше й найадекватніше розкриваються тільки у світлі загальнолюдських, а не соціально-історичних чи класових критеріїв. Доводиться, що в романі «Маруся Чурай» Ліна Костенко створила альтернативне владному дискурсу бачення образу поета, важливим моментом якого стала позиція «митець і кохання». Наслідуючи міф Данте про подорож пеклом, Ліна Костенко в романі «Маруся Чурай» подає свою візію пекла під час подорожі її героїні зруйнованою війною Україною та розставляє власні пріоритети у питаннях «гріховності» та покарання своїх героїв. У статті досліджена також інтерпретована в творчості поетеси філософія андрогінізму як духовного єднання закоханих та ставлення поетеси до гендерних концептів «сильний чоловік» та «сильна жінка». Тлумачення творчості Ліни Костенко в міфологічному ключі сприятиме усвідомленню її загальнолюдського звучання, не підвладного часовим і політичним змінам

міф; естетичний ідеал; інтертекстуальні зв’язки; реміфологізація; алюзії