Міжнародний філологічний часопис

Представники доби «розстріляного відродження», М. Зеров і М. Рильський, залишили нащадкам неоціненну спадщину – найвишуканіший сонетарій, який по-праву вважають «королем поезії». Українські неокласики не лише збагатили українську поезію, але й розвинули українську поетичну традицію, трансформували досвід світової літератури через призму античного світу. У роботі досліджено сонет як явище, що закріпилось на українській літературній арені; простежено його витоки. Через призму високопоетичних віршів, які більшою частиною суспільства не сприймались радянським режимом, прослідковується нелегка доля київських неокласиків, які жили і творили у 20-30 рр. – в умовах єдиної офіційної ідеології і масових маніпуляцій свідомістю зароджувались ліро-епічні мініатюри найвищого ґатунку. Мета дослідження – проаналізувати сонет як явище, що з’явилося у першій третині минулого століття: чим викликана його «строгість» і «суворість», а також у чому полягає його поетична краса. Матеріали і методи дослідження. Дана стаття побудована на аналізі архівних матеріалів, листів, спогадів, преси двадцятих років («Червоний шлях», «Нова громада» тощо), опублікованих та неопублікованих виданнях творів українських неокласиків. У роботі застосовано порівняльно-історичний та описовий методи. Обговорення. Доля поєднала двох визначних поетів – М. Рильського та М. Зерова. Їх вишукані літературні переклади були різко протилежними до тогочасної радянської концепції, тому привернули увагу світової еліти. Суворість життя диктувала власні правила, свій стиль і свої норми. Суворими чи то «строгими» були і сонети українських неокласиків. Естетичною платформою, яка об’єднувала неокласиків, була любов до слова, до строгої форми, до великої спадщини світової літератури. Вони усвідомили сонет як «строгий стиль», як «сувору» форму. Висновки. У роботі намагалися дати відповідь на питання, що приваблювало перекладачів парнаської школи, як вибудовувалась їх стилістична платформа і яких художніх настанов вони дотримувались

антична поезія; ритміка; сонет; тоталітарний режим; неокласики; стилістична платформа; М. Зеров; М. Рильський