Міжнародний філологічний часопис

У статті розглянуто мовну варіантність загалом і синтаксичну зокрема в аспекті синтаксичної норми, зважаючи на соціальні процеси. Окреслено причини виникнення синтаксичної варіантності української літературної мови. Зазначено, що синтаксичні варіанти є одним із засобів формування синтаксичної норми, вони варіанти засвідчують вдосконалення й урізноманітнення граматичного ладу української мови. Синтаксичні варіанти конкурують між собою. «Перемогу» здобуває той варіант, що найзручніший, найпридатніший і доречний за конкретних умов спілкування (внутрішній чинник змін) і/або для якого створено сприятливі умови (зовнішній вплив на мову). Дієслівне керування репрезентує національну своєрідність української мови. Предметом неоднозначного витлумачення були і є ті відмінкові форми керованих слів, що становлять труднощі в українському слововживанні протягом ХХ ‒ початку ХХІ ст. і / або були відмінні від російської синтаксичної норми. Вони стали навіть знаряддям ідеологічної боротьби в 30 ‒ 80-ті роки ХХ ст., у зв’язку із чим деякі норми дієслівного керування зазнали безпідставного корегування У використанні варіантів дієслівного керування наприкінці ХХ ‒ початку ХХІ ст. на тлі соціальної динаміки простежуємо нові явища: варіантний ряд розширюється через появу нових або тих синтаксичних конструкцій, що їх вважають питомішими і прийнятнішими для української мови (це переважно реактуалізовані синтаксичні конструкції)

варіантність; синтаксичний варіант; синтаксична норма; дієслівне керування