Міжнародний філологічний часопис

У статті висвітлено зв’язок між реальними фактами біографії Василя Сухомлинського та сюжетними колізіями, які лежать в основі його художніх творів, зокрема творів про школу та школярів, в яких автор апелює до власної педагогічної системи, в якій домінантними є дитиноцентризм, партнерство всіх учасників освітнього процесу, любов до рідної мови, розвиток юної особистості у всій її повноті. Також проаналізовано прояви особистісних якостей Василя Олександровича, втілених у його літературній творчості, зокрема чесність, щирість, патріотизм, наполегливість та працелюбство. Також закцентовано увагу на фундаментальних морально-етичних імперативах педагога-письменника, відзначено, як саме вони формалізовані на ґрунті конкретних художніх текстів. Для аналізу в контексті даного дослідження було обрано оповідання зі збірок «Хрестоматія з етики» та «Квітка Сонця» як такі, що найповніше розкривають унікальну сув’язь таланту педагога та прозаїка та втілюють в життя ідею про відносну автономію конкретної особистості, її право на свободу та вибір на основі власної гідності. Прослідковано ряд понять, якими автор оперує у творах, і які становлять фундамент педагогічної концепції автора

Сухомлинськи; школа; педагогіка; оповідання; гуманізм; дитина; учитель; учень