Міжнародний філологічний часопис

У статті розглядається проблема структури дискурсу, що є одним з найсуперечливіших питань сучасного мовознавства. Мета дослідження ‒ визначити два основні типи структурних зв'язків між дискурсивними параметрами. Мети та завдання наукової розвідки досягнуто завдяки використанню комплексної методології, що інтегрує методи критичного дискурс-аналізу, актомовленнєвого аналізу, у поєднанні з методами прагматики Г. П. Грайса, формально-функціональної прагматики та елементами методу, базованого на теорії ввічливості. Основним висновком є те, що існують два типи структурних взаємозв'язків між параметрами дискурсу: багаторівневі або ієрархічні відносини, що виявляються на рівні дискурсивної системи, та однорівневі синтагматичні та парадигматичні зв’язки, визначені на рівні підсистем дискурсу. З’ясовано, що у міжнародно-правовому дискурсі структура постає як ієрархічне підпорядкування прагматичних та вербальних параметрів єдиній когнітивній основі, яка представлена протиставленням концептів "суверенітет" та "загальне благо" і зумовлює застосування інституційних стратегій м'якого права і тих сферах міжнародної співпраці, де є певне втручання в сферу державного суверенітету. Однорівневий тип структурних відносин асоціюється як із синтагматичними "якщо-то" зв’язками (коли одне прагматичне явище залучає низку інших), так і з парадигматичними відношеннями (асоціативні зв'язки різних прагматичних параметрів через їхнє підпорядкування одному концепту та стратегіям його реалізації).
Виявлення структурних зв’язків між багаторівневими та однорівневими параметрами дискурсу сприяє подальшому вивченню дискурсу як певної структурованої системи

структура дискурсу; ієрархічні відносини; синтагматичні; парадигматичні; багаторівневі зв’язки; однорівневі відносини; міжнародно-правовий дискурс