Міжнародний філологічний часопис

У статті досліджено теоретичні та методологічні засади історико-літературних синтез Пантелеймона Куліша у контексті загальноєвропейських історіографічних традицій, окреслено етапи розвитку історії письменства в українському літературознавстві, а також виокремлено стрижневі особливості європейської літературної історіографії ХІХ століття. Проаналізовано і систематизовано маловідомі розвідки П. Куліша, а також узагальнено їхній вплив на формування української літературної історіографії в контексті еволюції загальноєвропейських історико-літературних поглядів. Розглянуто наративні стратегії літературознавця, які, засновані на засадах позитивізму, детермінізму та культурологічного аналізу літературних явищ, головно відображають тенденції культурно-історичної школи. Досліджено еволюцію історіографії українського письменства, позаяк концепції «Замітки о руській літературі» (1848) І. Вагилевича, «Трьох вступительних предподованіях о руській словесності» (1849) Я. Головацького та «Обзора сочинений, писанных на малороссийском языке» (1843) М. Костомарова мали вирішальний вплив на історіографічні напрацювання П. Куліша. У статті також проаналізовано ключові особливості комплектації історико-літературної синтези, добору матеріалу, основні детермінанти періодизації та групування художніх текстів, рівні структурної інтерпретації письменства в «Історії іспанської літератури» (1849) американського історіографа Дж. Тікнора, яку в 1851 році в «Отечественных записках» переклав П. Куліш. Доведено, що літературна історіографія українського літературознавця загалом є синтезом численних історіографічних модусів, методологічних історико-літературних принципів, результатом консенсусу різних естетичних та філософських спрямувань ХІХ століття

Пантелеймон Куліш; Джордж Тікнор; історія літератури; літературна історіографія; методологія