Міжнародний філологічний часопис

У статті досліджуються екопрагматичні стратегії ввічливості, що обумовлюються з одного боку максимами успішної кооперації Г. П. Грайса і регулюють формально-змістовні складники повідомлення, з іншого – принципом ввічливості (Д. Ліча), що враховує морально-етичну складову повідомлення. Екопрагматичні стратегії визначаються як стратегії, спрямовані на гармонізацію відносин між індивідами і будь-якими суб’єктами навколишнього середовища. У межах дослідження були виокремлені і проаналізовані екопрагматичні стратегії такту, великодушності, схвалення, скромності, згоди та симпатії, спрямовані на створення комфортних умов спілкування, мінімізацію незручностей і комунікативного домінування; позитивне налаштування й похвалу інших; об’єктивну самооцінку; уникнення конфліктних ситуацій тощо. З урахуванням розробленої в подальшому теорії ввічливості П. Браун і С. Левінсоном та їх послідовниками Р. та С. Сколон були також визначені екопрагматичні стратегії залучення та дистанціювання. Стратегії залучення реалізуються через: звертання до слухача на ім’я; перебільшення інтересу, схвалення, співчуття, тощо; інклюзивні маркери приналежності до спільної групи; висловлення спільної точки зору; оптимістичне налаштування; натяк або демонстрування взаємності. Дистанціювання проявляється такими дискурсивними засобами, як використання мінімуму припущень, надання вибору слухачеві, звертання на ім’я та по батькові, вибачення, мовчання, використання власної мови чи діалекту, тощо

екопрагматика; екопрагматичні стратегії ввічливості; принцип кооперації; принцип ввічливості